Агент команди Teutonia Delenda Est Ельфіка:
– Примарні воїни! Це примарні воїни! Треба ховатись! – паніка охопила все моє єство. – Це загін Данкварта! Мерщій в ліс!
– Ельф! – тихо і зовсім спокійно сказав Леон.
– Вони підступні і кровожерливі! Я не жартую. Я бачила, як одного разу вони ганялись по полям за втікачами із імператорської в’язниці. Вони заганяли їх як зайців, а потім піднімали на списи і реготали, наче то була смішна забава! – я говорила швидко, ковтаючи слова і намагалась піймати друзів за руки, щоб тягти під укриття дерев.
– Ельф, подивись на мене! – Леон міцно вхопив мене заплечі і примусив поглянути спочатку на нього, а потім на вершників. – Це марево, міраж… Вони якщо і мчать на конях, то десь далеко і вони нас не бачать.
Я враз отямилась і вже без жаху подивилась в край галявини – голоси поступово затихали і марево тануло на очах. На йогомісцізнову з’являлись дерева знайомого мені лісу.
– О, Лео, мій добрий друже! – я зовсім розчулилась і поривчасто пригорнулась до міцної статури хлопця (тільки на кілька миттєвостей!).
– Я дякую тобі!
– За що, ваше високосте? – він схоже був у захваті від моїх дій.
– За підтримку, за допомогу, за розуміння без слів, за те, що ти поряд зі мною, мій хоробрий лицаре!
– Навіки ваш, принцесо! Радник, захисник і навіть зброєносець! – він весело потряс піхвами з мечем.
– Ой, «як чарівно, як чудово», мабудь від щастя я заплачу! Від ваших солодких воркувань застрелитися хочеться! – Катріна невдоволено тупнула ногою. Здається вона ревнує. – Давайте міркувати, що далі робити.
– Так, вона права, – зголосилась я.
– Лео, ти ж у нас признаний розумник-аналітик, – сказала дівчина. – Обмалюй ситуацію, яка склалася.
– Значиться так! – серйозно проговорив хлопець. – Що бачить око стороннього наглядача? По-перше, проти тебе, Ельф, діє об’єднана армія ворогів – це твій дядько імператор… Як його звуть, до речі?
– Оттон ІІІ, – механічно відповіла я.
- Отже, імператор Тевтонії Оттон ІІІ, його новий «кращий» друг чорний лицар Данкварт… Чому чорний?
– Одягає тільки чорне вбрання, – уточнила я.
– Він що, гот? – зморщила гарненький носик Катріна.
– Ні, просто повний придурок, – зневажливо зітхнула я.
– А також, – продовжив Леон, – темна конячка чаклун Рагім. Його чаклунські властивості під великим питанням! А ще армія примарних воїнів (вони ж скіфи!). На початку вся ця темна братія мала спільну мету, а зараз, мені здається, у кожного своя. Данкварт, скоріш за всього, звичайний шахрай, хитрий і жадібний, який використовує твого дядька і особистого ручного чаклуна у своїх корисних цілях. У його величності Оттона ІІІ стільки локшини висить на вухах, що вони бідні завертаються під такою вагою. Це ж надо було придумати такий развод – «вічне життя і влада над всесвітом»! Так-так… А от Рагім, мені здається, – найнебезпечніший із трійці. Він прикидається слухняним слугою, але у нього своя мета! Щодо скіфів… Скіфи – просто вояки, жорстокі, дикі, вправні воїни… і все! В сучасному світі їх немає. Отже, їх викликали із минулого.
– Як же це можливо?! – не втрималась я. – Такого не буває!
– Може у Рагіма машина часу? – припустила Катріна.
– Абсолютна казка!
– Тевтонія у Херсоні теж здається казкою, але… – Леон виглядав сумним і не по рокам дуже мудрим. – Ті труби, що висмоктують тевтонську енергію, розмивають грані між світами, між минулим, теперішнім і майбутнім. І це дуже небезпечно!
– Так, Лео, маєш рацію, треба зупинити висмоктування енергії… – сказала Катріна. – І треба повернути скіфів назад в Скіфію.
– Треба знайти меч Зігфріда і перстень нібелунгів! – нетерпляче додала я.
– І дізнатись, навіщо насправді вони Данкварту, – сказав Леон. – І побільше дізнатись про Рагіма. Імператор хоче влади і вічного життя, Данкварт, схоже, неземного багатства, а чого хоче загадковий чаклун? Мені здається, що це він грається з нами, поміняв келію монаха на скіфське шатро!
– А дикун на портреті, що сміється, теж його робота?
– Хто сміявся, не знаю, а що робилося з гобеленом, пояснити можу: він вишитий таким нитками, що міняють колір під різними кутами. Така собі 3-D картинка! Ось мої думки на даний час. А далі треба розбиратись! – закінчив хлопець, задумливо оглядаючи галявину лісу. – А тепер, дівчатка, валимо звідси!
Нараховано балів: 30 балів.
[10|10 – літературна якість тексту]
[10|10 – відповідність внутрішній логіці світу]
[10|10 – розширення знань про світ Тевтонії]