Агент команди Teutonia Delenda Est Ельфіка продовжує свою історію:
– Стривайте, друзі мої! – зупинила я Леона і Катріну, які вже намилились бігти з галявини. – По-перше ви повернули не в ту сторону, а по-друге, якщо і валити звідси, як ти кажеш, Лео, то не пішки ж…
– О, всемогутній джин, подай нам карету! – насмішкувато крикнув хлопець і зашепотів якусь тарабарщину, схожу на дикунські заклинання.
Катріна голосно розсміялась, а я закотила очі: що поробиш, якщо твій новий і дуже симпатичний друг – справжній блазень! А потім свиснула! Дівчина аж поперхнулась сміхом, а Леон від несподіванки розкрив рота – із-за дерев до нас вийшов величезний кінь з крилами по боках. Він тихенько заіржав, підійшов до мене і обережно поклав свою велику голову мені на плече.
– Мій улюбленець Фрідріх, – сказала я і почухала йому за волохатими вухами. – О, мій вірний конику! Я так скучала по тобі!
Фрідріх опустився на передні коліна, першим на нього забрався Леон, підтягнув до себе сестру, а потім простягнув руку мені. Ще чого надумав? Щоб я на свого коня вилазила за чиєюсь допомогою?! Я відмахнулась від хлопця і спритно скочила на шию свого улюбленця. Фрідріх зробив короткий розбіг і злетів у небо.
– Йо-хо! Ми летимо! Ми в казці! – весело закричав Леон.
– Держись міцно! Впадеш – кісток не зберемо! – суворо перервала я його.
Внизу під нами розкинулись безкраї ковилові степи моєї рідної землі, селянські поля, засіяні пшеницею, стародавні кургани, лісочки, озера і ріки.
– О, яка гарна ваша земля, Ельф! – в захваті крикнула Катріна.
– Вона і твоя теж! Це ж земля навколо Херсонбурга!
– Так? Ніколи б не подумала! – знітилась дівчина. – Мені завжди здавалась вона звичайною.
– Ельф, чи багато таких коней, як Фрідріх? - запитав хлопець.
– Чотирикрилих коней завезли ще в часи перших хрестових походів із Акри, сарацинської землі. Орли-велетні служили ще султану Саладіну в часи, коли він бився проти дружин англійського короля Річарда Левове Серце. Хрестоносці ще в ті далекі часи піймали і приборкали цих «пташок», таємно їх розводили.
– Круто!
– На околицях Марієнбургу було дві імператорські ферми, де спеціально розводили чотирикрилих коней і орлів-велетнів. Та коли з’явився Данкварт, то наказав знищити коней, бо вони не агресивні. Ферму підпалили, але головний імператорський конюх ціною свого життя врятував тварин, відкривши стайні. Коні бродять тепер безкраїми тевтонськими степами, ховаються у лісках, а прості люди їх підгодовують. На фермі залишились орли-велетні. Їх вирощують та дресирують для тевтонської армії, щоб воїни могли пересуватися в повітрі.
– Бойові птахи-літаки? Клас!
– Ельф, скажи, а чому ви скіфів називаєте примарними воїнами? – перебила брата Катріна. – Чому не кочовиками? Чому «примарні»?
– Тому що вони з’являються нібито невідкуди і також зникають зненацька. А ще вони бувають напівпрозорі…
– Ха! – вигукнув Леон. – Схоже, у Рагіма неповний контакт в часовому просторі. Часовий дефект! А це що таке? Нас оточує ворожа ескадрилья!
Хлопець був правий – в небі з’явились грізні орли-велетні. Вони швидко наближались до нас – по троє з кожного боку. Дуже погано! Швидкість Фрідріха не дозволяла нам від них втекти. Ми в ворожому оточенні і птахи-літаки за наказом Данкварта змусять нас приземлитися в потрібному для них місці. Що скажеш? Не кращий день в моєму житті!
Публікується поза конкурсом.
Ілюстративне фото додане редакцією проекту.