В попередньому сезоні "Тевтонії" наші герої дослідили паралельний світ під владою величного тевтонського імператора. Цього року Злата Лінко розповідає про героїню, яка потрапила в новий, ще не змальований нашими авторами світ! І зі здивуванням з'ясувала, що він нагадує наші стереотипні уявлення про рай і пекло...
Розділ I
Я стояла і не могла зрозуміти що відбувається. Нібито це був сон, але він якийсь дуже реалістичний.
– Де я? Треба припиняти читати Стівена Кінга на ніч(хай пробачить мене цей славнозвісний автор, але це вже перебір).
Я підняла очі і побачила чоловіка в чорній, майже блискучій мантії, що так символічно колихалась у повітрі. Краєм ока я помітила хлопця, що розглядав мене знизу вверх, це не можливо було не побачити, і мовчав, як німий.
– Ласкаво просимо! У нас обмаль часу тому ти повинна зробити вибір. Але пам’ятай: він може докорінно змінити твоє життя, – сказав чоловік у мантії.
– Ал-л-е… – протягнула я, – але здалось мене ніхто не почув.
Я мала зробити вибір зістрибнути у прірву, чи піти у темний ліс. Логічно якщо зістрибну, зможу прокинутися і все стане на свої місця. Майже миттєво в мені знайшлась сміливість і я стрибнула. Швидкість була блискавичною, але ще трохи, я зрозуміла що це не сон. Від страху в мене зник голос, і я тільки кричала тихо та млосно.
– У тебе є крила! Дай їм свободу, – прокричала невідома мені жінка.
В цей момент я відчула нестерпний, ріжучий біль у спині, що зник за лічені секунди. Вже незабаром я почала летіти вгору.
– Вітаю! Ти смілива дівчина. Не кожен другий ладен зістрибнути у невідому прірву. З Невизнаних це зробили лише ти та Тревор, – акуратним жестом показала жінка на хлопця, що на початку так розглядав мене, – мене звуть Мілена.
– Вітаю Еллен, тепер ти маєш звикнути до такого життя. До речі, мене звуть Геральд, я буду вести вам уроки темної магії. А зараз ми маємо повернутися до школи де ти знайдеш собі кімнату.
Нічого не розуміючи я закивала головою.
– Хочеш полетимо разом? – соромлячись запитав Тревор.
– В сенсі полетимо?
– Мені дали в користування дракона.Я сподіваюсь він тобі сподобається,сідай на нього.
– Чим я більше знаходжуся тут, тим більше дивуюсь.
Отож ми сіли та полетіли. Під час польоту я намагалася витягнути руку,щоб доторкнутися до дивовижних хмар, але вони немов розчинялися у повітрі.
– До речі, а ти пам’ятаєш свою смерть? – зненацька вигукнув Тревор.
– Точно я зовсім забула, чому я взагалі тут опинилася?Пам’ятаю я їхала додому, так як захистила свій диплом в університеті. Я їхала на машині й побачила що авто позаду мене, слідкує за мною вже досить тривалий час. Я почала їхати швидше і не побачила як завернула і в’їхала в кювет.
– Не переймайся, скоро ти забудеш це і заживеш в своє задоволення.
– Сподіваюсь…
Через годину ми були вже у школі.
Розділ II
– Доброго дня, Еллен. Мене звуть Фабріс. Кажу зразу це тобі не іграшки, будеш запізнюватися, отримуватимеш покарання. Хочу зразу запитати на чию сторону ти хочеш стати: демонів чи ангелів?
– Я… ще не визначилася. А що означають ці сторони?
– Допоки тебе не признає жодна зі сторін ти залишаєшся Невизнаною. Демони і ангели підтримують небесний баланс. Всі вчаться в школі, але якщо порушити заборону, можна вилетіти зі школи. Я зрозуміло пояснюю?
– Т-а-ак… дуже зрозуміло. Дозвольте піти до своєї кімнати?
– Так можеш йти. Не запізнись на урок, – грізно промовив Фабріс.
Зайшовши до кімнати я побачила дівчину на ліжку ,що фарбувалась.
– О! Ти моя нова сусідка! Приємно познайомитися, я – Лорен. Бачу настрій в тебе ніякий, Фабріса зустріла?
– Привіт, я Еллен. Та-ак, на жаль зустріла.
– Він такий,– тихо хіхікнула Лорен.
– Хотіла запитати, а що буде якщо вилетиш зі школи?
– Поза школою ти будеш жити як звичайна людина,в тебе не буде перспективи щодо майбутнього, а також ти будеш старіти. В школі ж ти зможеш стати можливо вищим демоном чи ангелом, а можливо і архангелом і архідемоном. До речі, в нас урок, поспішімо.
Ми зайшли якраз вчасно.
– Сьогодні у вас буде перше завдання на землі, але воно буде незначне. З кожним разом воно буде ускладнюватися. На землі ви приймете образ інших людей, а ваші крила не будуть видні земним.
– Ходімо! – крикнула Лорен.
Ми побігли і я побачила величезний вир, куди стрибали всі демони, ангели та Невизнані.
– І що прямо ту-уд-ди?
– Так, не повіриш але це дуже класно, ти звикнеш, – намагалася підбадьорити Лорен.
– Що ти з нею возишся, зразу зрозуміло і тижня не протримається, – сказав демон.
Я подивилася на нього і побачила його яскраво червоні очі, від яких, на той момент мені так здавалось, важко було сховатися.
– Хто це був?
– Це Люцифер. Він син самого Сатани. Самозакоханий, егоїстичний, зухвалий, але красивий…– протягнула Лора.
– Ти що в нього закохана?
– Ні! Авжеж ні! Мені і по рангу не дозволяється в нього закохуватися. Так, давай швидше на завдання, – намагалася перевести тему дияволиця.
Коли ми стрибнули у вир, повз мене пролетів хлопець, що дуже дивно, як утвердження промовив: «Невизнана…». Я зробила вигляд наче не чую його.
Коли ми опинилися на землі я зразу прийнялася виконувати завдання. Як там Фабріс казав:
«Перед Луїзою стоять два вибори: піти до університету та здати екзамен чи поїхати до свого хлопця через скороминуще кохання. Ти повинна підштовхнути її до якогось з цих виборів».
– Так спочатку треба визначитися з вибором. Я думаю перспективне майбутнє краще, аніж кохання. Тим паче Фабріс зазначив що вона скороминуще.
– Привіт!
– Привіт... – схлипуючи промовила Луїза, – а ти хто?
– Я... твоя давня подруга, ти що мене не впізнала?
– А, так, вибач, я зовсім змучилась.
– Луїзо, плачеш через хлопця? Чи через навчання?
– І те і інше. Я зовсім не знаю що мені робити.
– Дивись, якщо б хлопець тебе дійсно любив він би не залишив тебе з таким вибором. Що ти втрачаєш через цього пройдисвіта. А так ти можеш отримати перспективне майбутнє, якщо здаси екзамен.
– Дякую, щоб я без тебе робила. Дійсно навіщо мені хлопець,що не підтримує мене. Ой вже час,я побігла до університету. Бувай!
– Фу-у-х… Ну це було легке завдання. Фабріс сказав що ми не маємо права згадувати своє минуле життя. Але мені так шкода свого тата, він напевне сидить весь змучений, я мушу його побачити,хоча б в останній раз.
Коли я підійшла до свого будинку я побачила у вікні тінь, і вже хотіла побігти до дверей, але стримала себе. Я відчула як в мене навертаються сльози, але зараз не час і не місце для цього.
– Гей! Ти що робиш? Тобі що не казали, що через це ти можеш в два рахунки вилетіти зі школи?
Я побачила хлопця,що бачила тоді у вирі.
– Не твоя справа! Ти взагалі хто?
– Пробач, не представився. Мене звуть Віктор. Я син Фабріса.
– Я Еллен. Ти син Фабріса? Він дуже специфічна людина.
– Згоден, але батьків не обирають. Що ти тут робиш?
– Я вирішила останній раз побачитися з батьком, хоч через вікно.
– Добре, що він тебе не побачив. Ходімо швидше до школи, доки нас не помітили.
Коли ми опинилися у школі, я чимдуж побігла до кабінету Фабріса.
– На сьогодні ви всі справилися, але не думайте що все так легко. На наступний раз до вас буде приставлений куратор з протилежної сторони.Тобто якщо куратор демон, підопічний – ангел. Демон повинен буде завадити ангелу виконати завдання. Останньому ж треба буде його виконати. На сьогодні все!
Розділ III
Прокинулась я від шуму біля ліжка. На підлогу летів одяг і через раз чулося легке зітхання.
– Лорен, що відбувається?
– Вставай. Я тобі покажу як ми розважаємося. Але для початку тобі треба вдягнутися в демонічний одяг щоб, скажімо, легше прийнятися у компанію.
Я швидко вдягнулася і мерщій вирушила розважатися.
– І в котрий раз він це робить?
– Та мабуть вже півдня.
– Ось колись долітається він…
Біля прірви я побачила декілька демонів та ангелів, що вчилися літати. Увагу привернули двоє хлопців.
– Це Аді та Чарлі, – представила Лора.
– Так це ти Невизнана, що стрибнула у прірву? – зухвало запитав Аді.
– Так, я…
– Люблю сміливих дівчат! Ну що ж, дами вперед, – і жестом показав мені вниз.
– Лорен, ми що будемо вчитися літати?
– Ну звичайно! Навіщо б я тебе привела сюди. Давай, головне не бійся.
– А я не розіб’юсь?
– Не переймайся, двічі не помирають. Але якщо впадеш – буде так боляче, що пожалкуєш, що не вмерла. Хі–хі.
Я підійшла до прірви і відчула як сильніше стало битися серце.
– Ну що ж зараз стрибну і не буду боятися. Тільки б вчасно відкрити крила…
Я рушила вниз. Сильний потік повітря збивав з думок, але так навіть краще, не так часто буду думати про смерть. Я розкрила крила на дуже малій дистанції від землі і дуже вчасно мене підтримав Тревор.
Вгорі почулися свисти і задоволені викрики.
– Ну ти даєш. Оце я розумію жага до розваг, – похвалив мене Аді.
– Так в нас зараз урок з Геральдом, раджу поспішити, – зауважила Лорен.
І ми всією компанією відправились до місця проведення.
– Сьогодні на уроці ми будемо пізнавати енергію одне одного. Спочатку це дуже важко, але якщо постаратися все вийде, – розпочав Геральд.
– Станьте, будь-ласка, в два ряди. Ви будете проходити повз кожного і запам’ятовувати енергію. Згодом буде залік на якому ви лише через енергію не бачачи де людина, будете вгадувати її місцеположення.
Ми встали і першим чию енергію я мала пізнати був Люцифер. Він підійшов до мене досить близько і грубо взяв мене за плечі, стоячи так приблизно 30 секунд. Далі так само грубо відштовхнув.
– Е-ей! Я взагалі-то не іграшка щоб зі мною так поводитися.
Люцифер лише лукаво всміхнувся і пішов далі.
Наступною моєю парою був Віктор. Він делікатно підійшов до мене, взяв за руки і наблизився так само, дуже близько кладучи своє підборіддя на мою голову. Я відчула запах його парфуму, що зразу задурманив мені голову.
Так навчання йшло близько години, коли Геральд розділив нас на групи і сказав готуватися до заліку.
Я, Аді, Чарлі, Тревор та Лора пішли до їх улюбленого місця – Плакучих озер. Де сміялися, бешкетували і звичайно дізнавалися енергію одне одного.
Коли ми повернулися – Геральда не було. Ми прочекали ще 10 хвилин, коли всі почали приходити.
– І так першою буде Еллен. Стань, будь ласка спиною до всіх. Я буду казати ім’я, а ти повинна будеш сказати де стоїть ця людина.
– Чарлі!
– Я гадаю в четвертому ряді справа.
– Правильно! Далі Лорен.
Саме з Лорою я проводила багато часу тому напам’ять знала її енергію.
– Аді!
– В четвертому ряді зліва
– Правильно! Молодець, Елл.
Коли закінчився урок ми пішли до себе. В нас не було сил і ми з Лорою проспали до 12 годин ночі. А коли прокинулися вирішили запросити до себе Аді та Чарлі. Ми бешкетували з ними. Влаштували бійку подушками, а коли вони пішли – випили чаю.
Розділ IV
Сьогодні настав час екзаменаційного завдання. Ми з Лорен, як завжди, поспішили до кабінету Фабріса.
– Дівчата ви як раз вчасно! Отож, почнемо.
Він почав зачитувати списки пар ангелів і демонів, ангелів і невизнаних і так далі. Тим часом, я пробігла очима по класу і помітила Люцифера. Він сидів і здається, зовсім не слухав Фабріса, а розглядав хмари через вікно. І ось настала моя черга…
– Остання пара: Еллен і Люцифер.
– Що?? – обурилася я відразу і помітила таке саме здивування Люцифера.
– В інший випадок я б промовчав,але я повністю з нею згоден. Що?
– Все! Розмову закінчено. Відправляйтесь на завдання.
В ніякому настрої я відправилася в свою кімнату готуватися.
– Чому Фабріс вибрав тебе з Люцифером? – пригнічено зауважила дияволиця.
– Сама не розумію. Я звичайно вже знаю що в мене немає шансів скласти екзамен…
Я поспішала до кабінету, а коли зайшла нікого не помітила. Але раптом закрилися двері і вийшов Люцифер.
– Ти запізнилася.
– Всього на 5 хвилин.
– Добре, не мені ж екзамен здавати.
Через декілька хвилин ми були вже на землі.
– Ти мені можеш сказати що за завдання?
– Ти хочеш щоб я тобі все до дрібниць розповідав?
– Вже ні…
– У двох людей сьогодні весілля. Дочка багатого татка Софія виходить заміж за Фреда, також великого цабе. Вони не кохають одне одного. Цей шлюб потрібний їхнім батькам заради вигідного партнерства. Я повинен завадити цьому весіллю. Ти ж навпаки: зробити все щоб воно збулось.
Першим ділом ми зайшли до весільного салону щоб офіційно вдягнутися. Коли я вийшла, Люцифера вже не було і мені довелося йти пішки. Коли я прийшла почула чийсь голос з оранжереї, а потім сміх.
– Кляте завдання! Ось які методи в того чорта!
Я побачила якогось чоловіка, імовірно нареченого. В цей момент він шукав свою наречену. Я спеціально зробила вигляд ніби впала, щоб він не побачив тих двох в оранжереї. Але це не допомогло…
– Хі-хі, ой, Фреде, це не те що ти думаєш… Я все поясню!
Вслід за нею вийшов Люцифером, ніби спеціально стираючи помаду зі своєї щоки.
Фредді хотів був кинутися на нього, але стримався і пішов. Я побігла за ним.
– Фреде!
– А це ви... Як вона могла! Я знав, що цей шлюб даремний.
– Можливо, ви дасте шанс покохати одне одного.
– Я не знаю… Можливо, ви праві.Зараз же подзвоню Софії.
Довго ніхто не брав телефон, але тут почувся голос.
– Софіє, люба ти де, в нас скоро церемонія!
– Фредді, я довго думала. Ти ж знаєш як я люблю подорожувати. Генрі запропонував мені поїхати в навколосвітню подорож і я погодилася!
– Хто такий Генрі ?
– Хлопець з оранжереї…
– Генрі? Лю-ю-ци-фе-ер, – процідила я крізь зуби, щоб стриматися.
Я вийшла і в мене ледь не навернулись сльози, і тут я побачила демона.
– Я був у захваті. І як завжди перемога у мене в кишені, – ніжно посміхнувся Люцифер.
– Так, я знала що мені не перемогти тебе…
– Я хочу показати тобі моє улюблене місце, – з грайливою посмішкою промовив демон.
Розділ V
Ми вирушили у вир і опинилися у місці, напевне 200 метрів над рівнем землі. Там було дуже холодно і дув сильний вітер. Я тремтіла від холоду.
– Ти вже два тижні в школі і ні чому не навчилася...
– ?
– Уяви, як все твоє тіло нагрівається до кінчиків пальців.
Я відчула дійсно прилив тепла!
– Давай зіграємо в гру. Ти задаси мені три питання, на які я відповім. Але так як я демон, я трішки прибрехав. Ти повинна будеш здогадатися на яке з питань, я відповім чесно. Якщо вгадаєш отримаєш подарунок.
– Н-у-у… Добре. Чому тобі подобається це місце?
– Серйозно? З усіх питань ти вибрала саме це? Ну добре. Тут я почуваюся маленькою людиною. Мені все життя доводиться бути кращим. А тут я можу бути спокійним від цих думок. Саме холод допомагає мені зосередитися. Наступне запитання!
– Чому ти мене так не любиш?
– Не люблю?
– Так. Насміхаєшся, задираєш постійно…
– З перших днів коли ти прийшла в школу, все довкола змінилося. А я так не люблю. Не люблю слабих, а ти як раз саме така. Тобі все дістається легким шляхом.
– Що?
– Умій прийняти це з гордістю. Наступне питання.
– Питання закінчились.
– А так, не помітив. Тепер вгадуй.
– Я думаю ти відповів правильно про місце.
– Ну це було зовсім легко. Тепер хочеш подарунок?
– Вже невпевнена…
– Ну як хочеш!
– Ну ні! Давай свій подарунок.
Все відбулось так швидко, що я навіть не зрозуміла. Люцифер опинився дуже близько до мене. Він підняв мою голову, нахилився і поцілував мене. Я нічого не могла зробити, і ніби запитуючи дозволу, наблизилася ще ближче. В цей момент нас повернули виром і ми опинилися у школі. На мене дивився Фабріс і сказав:
– Ви що зовсім знахабніли? Заборона я думаю обійшла вас стороною. Ну все Еллен, на цей раз ти виключена зі школи…
