Мої привітання тобі, моя кохана дружино Ерментрудo!
В перших же рядках цього листа хочу тебе заспокоїти, що я живий та здоровий. Так, від мене не було ніяких звісток дуже тривалий час, але причиною цього була надзвичайна пригода, яка трапилась зі мною та моїми побратимами.
Ти знаєш, що ми, тевтонські лицарі, лишилися в Північному Причорномор’ї і спрямували свій наступ не на балтійські (як планувалося раніше), а на чорноморські береги.
Довгий був наш шлях. Ми продиралися через якісь чагарники (було темно, вогко, десь близько гарчали дикі звірі), а ми все йшли та йшли, не зупиняючись часто навіть на малий перепочинок. Я йшов попереду. Зненацька я побачив якесь світло, гукнув товаришів і розсунувши гілки дерев, сам зробив перший крок…
Як ЦЕ відбулось – я не розумію і не пам’ятаю. Пам’ятаю лише якийсь вихор, який почав мене крутити, затягувати у вир, я кудись і через щось летів, ніби через якийсь яскравий тунель і, майже втративши свідомість, зненацька опинився в якомусь дивному місці.
- ...Ну і вигляд у тебе хлопче! Ти звідки? Хіба сьогодні Ґеловін? Чи ти так боїшся захворіти вірусом, що надягнув на себе оці всі металеві обладунки? – насмішкувато хтось сказав позаду мене.
Я озирнувся. Поряд стояв юнак у якомусь дивному вбранні.
- Де я? – звернувся до нього.
Дивина, але під час розмови (а говорили ми на якійсь цікавій мелодійній мові, яку я чомусь розумів і міг сам на ній розмовляти), з’ясувалось, що я в Україні і в 2020 році!
Там у них в країні, та і за її межами (взагалі у світі), людей косить страшна хвороба (коронавірус), і немає від неї поки порятунку.
Я, звичайно, запропонував свою допомогу – адже в дорогу ти, моя люба дружина, дала мені чудодійні ліки на зміїній та бджолиній отруті й на суміші диких трав.
Цей юнак (Сергій) багато мені розповідав про той їхній світ, світ ХХІ століття, і я не дивуюсь, що люди так багато тут хворіють.
В них тут усе забруднене: повітря, вода, їжа, ліси, поля, усе-усе! Наприклад, по вулицях дуже швидко пересуваються страшні чудернацькі металеві створіння, які вищать та гарчать і викидають з себе їдкий дим (вони називаються «машини»). Одне з таких металевих чудовиськ ледь не травмувало мене, коли я кинувся до нього, побажавши краще його розгледіти. Врятував мене від загибелі Сергій.
Коли я забажав освіжитися у річці, то ледь не поранив ногу об якийсь непотріб на дні водоймища, та й не помився, а ще більше забруднився у воді Сергій сказав, що це викиди переробки продукції якогось підприємства та ще й мастило розлила якась баржа... Що це – я поки не знаю...
Коли я зголоднів, Сергій запросив мене поласувати місцевими стравами і запросив до кав’ярні (це щось на кшталт наших харчівень). Їжа була досить смачна, але потім у мене довго болів шлунок. Сергій сказав, що це тому, що я звик до здорової, органічної їжі, а в них усі продукти з ГМО, нітратами, ароматизаторами, підсилювачами смаку та іншими хімікатами, на яких я зовсім не розуміюся.
Взагалі цей їхній світ мені не сподобався. Зовсім мало зелені (я все згадую наші ліси, поля!), але дуже багато надвисоких цегляних коробок, які в них називають будинками. Надто все гучно та брудно на вулицях, усі кудись поспішають. Майже всі молоді люди спілкуються не один з одним, а з якимись чудернацькими довгими пласкими скриньками, що їх вони називають смартфони, айфони та планшети.
Цей добрий юнак сказав, що скоріше всього я потрапив у їх світ через якийсь часовий портал і він запропонував свою допомогу знайти його та повернути мене додому. До тебе, моя кохана, до мого війська, до звичайного та такого любого мені життя!!!
Коли ми знайдемо цей портал, я спочатку вкину туди цього листа (Сергій пропонує вкласти його у порожню пляшку та міцно закрити її), а вже потім плигну туди сам … Мрію скоріше обійняти тебе і побачити рідний дім.
До зустрічі, моя кохана Ерментрудо!
...В 2160 році вчені-археологи були вражені знахідкою у давньому тевтонському похованні.
Верхні кінцівки дуже старої жінки міцно тримали пляшку, датовану 2020 роком, в якій знаходився майже зотлілий від часу лист. Поряд інших поховань не було. Отже, напевне десь блукає по світах, по епохам та рокам той, хто написав цей лист, той, хто випадково потрапив у майбутнє, але так мріяв повернутися додому?
Хто зна, хто зна...