Паралельні світи, скільки їх, які вони, що приховують. Ці запитання завжди мене цікавили. Серед багатьох своїх мрій в мене була фантастична, нереальна мрія – потрапити до зовсім іншого світу. Я не хотіла мандрувати країнами Європи, не бажала перетнути океан щоб побачити життя американців. Ні, мене це не цікавило. Паралельний світ – ось моя мрія. Якщо в мене є можливість поїхати потягом, автомобілем, автобусом чи полетіти літаком до будь-якої країни, то потрапити до іншого світу – на жаль я не можу...
Але як я помилялась, до вчорашнього дня я дуже сильно помилялась.
Ввечері після важкого дня я вирішила трохи «посидіти» в Інеті, подивитись який комедійний фільм. Але на сайті мені весь час йшла реклама з незвичайним посиланням. Це не була реклама товарів чи ігор, а щось зовсім інше, що змусило мене натиснути на посилання. Та з першим кліком раптом вдарила блискавка та з гуркотом прокотився грізно грім. Світла не стало, напевно вибило пробки подумала я і навпомацки пішла до рубильника.
Що це? Меблі в кімнаті стояли не так, я не могла відшукати двері. Мої руки в темряві не знаходили дверний портал. Аж раптом за спиною я почула якісь звуки.
— Свіжі новини! Свіжі новини! Не пропустить турнір хоробрих лицарів відбудеться завтра опівдні. Свіжі новини Марієнбурга! Свіжі новини!!!
Я сплю, чи що? Що за Марієнбург? Де я?
— Персики, свіжі персики!
— Відкриття нової статуї богині Соль відбудеться у парку...
— ...лицарський турнір...
Звідусіль лунали ці викрики, які змішувались між собою у великому галасі.
Поволі я пішла на голоси і вийшла до парку перед лікарнею ім. Тропіних.
— Коротка історія Тевтонії, лише один погляд і ви в курсі всіх подій, — сказав високий чоловік у сірому плащі, мені він видався схожим на Гендальфа. Чи то може був він?
Я підійшла до чужинця і заглянула у невеличке дзеркальце. Там перед мною відкрилась історія Тевтонії та самого Марієнбурга. Я дивилась на всі ті події немов зачарована. Нічого собі, оце паралельний світ.
В дзеркальці мене зацікавила історія про трьох богинь, яких вищими богами Сканами було перетворено на кам’яні скульптури. І встановлено якраз у парку біля лікарні. Так я ж їх майже щодня бачу, коли йду на роботу. Оце так-так. Піду ще подивлюсь на них.
Ввійшовши до парку я побачила як скульптури почали оживати та враз закружляли у танку. Їм на дудочці грав прекрасну мелодію бог музики Мелодій. Як тільки він зупинявся грати, дівчата знову ставали кам’яними. Мені так стало їх шкода. І що ж тепер робити?!
— Хочеш їм допомогти? — запитав мене «Гендальф».
— Так, тільки як?
— Знаєш де знаходиться чарівний колодязь. Це той, що біля трьох арок?
— Знаю.
— Піди, набери води і скропи нею статуї. Тоді вони знову стануть людьми.
— Але ж в тому колодязі немає води. Він просто муляж, — заперечила я.
— Не все те золото, що блищить, – сказав мені дивак і раптово зник.
Мабуть я просто сплю, вирішила я і пішла до колодязя. Дивно, адже він знаходиться на Шуменському і йти туди далеченько, але пройшовши буквально кілька метрів я опинилася саме біля нього. Ні, ну точно сплю.
Я підійшла до колодязя. Що робити? Відра немає, нічого іншого теж. Адже колодязь несправжній, як в ньому може бути вода.
Та щось всередині мене казало що варто спробувати розтягнути засуви зверху.
З ваганнями я підійшла до колодязя і усієї сили натисла на засуви. Але вони не рушили з місця. Потрібно повірити. Але як можна вірити в те, чого немає?
Якщо я сюди потрапила, нехай навіть увісні, я повинна врятувати тих богинь. Я спробувала знову, і засуви піддалися. З шаленим напором із колодязя фонтаном почала бити вода. Вона була холодна і відбискувала всіма кольорами веселки. Перехожі кинулись до колодязя із подивом дивились та таку чудасію.
Незрозумілим чином в моїх руках опинився глиняний глечик, і я швиденько наповнила його по вінця цілющою водою. І ось я знову у парку. Мелодій більше не грав. Богині знову стали кам’яними статуями. Отже, настала моя черга їх рятувати. Кожну статую я окропила водою і враз вони перетворились на людей.
— Дякуємо тобі, дякуємо. Це все підступи Локі! Він нас ненавидить, боїться нас бо ми знаємо його таємницю яку він приховує від інших богів. Нам пора, прощавай. – з посмішкою сказали мені богині в злетіли у вись.
— Я тобі це ще пригадаю! – за спиною почула я погрозливий голос, — готуйся, ти залишишся тут назавжди!
— Що? – зойкнула я...
Я дивилась на екран свого ноута. Фільм «В джазі тільки дівчата» стояв на паузі, ні грому, ні блискавки. Та й світло було увімкнуте.
— Невже наснилось?
Мій погляд упав на підлогу, де лежав глечик з паралельного світу...