Агент команди Teutonia Delenda Est Ельфіка:
- Меч Зігфріда! Ми повинні знайти його до ранку!
- Так, Ельф, я пам’ятаю! – відповів мені Леон. – Вранці чари розвіються і імператор сам знайде його. Нам треба поспішати!
- Але ж ми знову наразимось на небезпеку! – я з сумом глянула на дівчат.
- Ми повернемось до підземелля Марієнбургу. І підемо удвох! – перехопивши мій стривожений погляд, сказав Леон.
Ми вчетвером, я, Леон, Хільда і Катріна стояли осторонь жінок і дітей під великим розлогим дубом.
- О ні! Ні-ні-ні! – захвилювалась Катріна. - Лео, ти брат мені чи ні?! Не смій кидати мене саму в чужому Темному світі та ще й в очеретяних джунглях!
- Тільки в цілях твоєї безпеки і тільки до ранку! Мала, ти повинна мене слухатись! Як ти вірно зазначила, я - твій брат. Старший!
- Старший всього на рік! – на очі Катріни навернулись гіркі сльози. - Який же ти гад, Лео!
- Я ж не заперечую, - примирливо промовив Леон і пригорнув дівчину до себе. – Все буде добре!
- Хотіла б я вірити…
- Хільдо! – звернулась я до своєї вірної покоївки. – Як тільки вранці відкриють марієнбурзьку браму, ідіть у замок, сховайтесь у храмі Святої Діви Марії, просіть захисту у падре Данфельда. - Свята Марія була заступницею Марієнбургу. Він і названий був на її честь. - Я вже не знаю, де зараз в Тевтонії може бути безпечно!
- Лео, ти хоч мобільник мені віддай! – витираючи сльози, сказала Катріна.
- Навіщо він тобі?
- Ну як навіщо? Для зв’язку!
- З ким? З темними силами?
- Ой, мамочко! Це ж треба було попасти в таку халепу! – заскиглила дівчина, розмазуючи сльози по щоках, а разом із сльозами – чорну фарбу, якою були підведені очі.
- Не лякай її! – гримнула я на хлопця. – Катріночко, у Хільди – тевтонікатор, коли зможу, я з вами зв’яжусь! А щоб ти все розуміла, я залишу тобі перекладач! – я одягнула свій браслет їй на руку.
- А Лео?
- Він зі мною! А отже, не пропаде!
Біля останніх дерев переліску ми з Леоном зустрілись з двома чоловіками із селища, які поспішали на захист жінок і дітей. Вони були брудні і дуже розлючені.
- Горіти комтуру фон Штрауфу в гeєнні вогняній! – вигукнув молодий русявий селянин в обгорілому рваному одязі з вилами в руках.
- І імператору разом з ним! Прийде час і ми підпалимо його палац! Присягаюсь Пресвятою Дівою! – піддержав його товариш із списом.
- Вдалось хоч щось врятувати? – не слухаючи погрози, спитала я.
- Так, фройляйн, добра половина селища вціліла, кузня ціла. Ми приборкали вогонь, але ж стільки біди! Скільки людей залишилось без даху над головою, скільки худоби задихнулось від чадного диму!
- Багато чоловіків вирішили пристати до загонів Опору! Смерть чужинцям! Смерть катам Тевтонії!
- Ви бачили двобій лицаря з примарним воїном? Кажуть, що той лицар із Опору! – спитала я.
- Атож, бачили, та тільки дивний був той двобій! – відповів русявий. – Вони зламали списи один об одного, а потім поговорили і разом поскакали в бік Золотої Могили.
- Так, дуже дивно, - пробурмотіла я.
Ми йшли не дуже швидко, бо було вже темно, тільки місяць та зірки на небі освітлювали наш путь, та головним орієнтиром служили зубчаті стіни Марієнбургу. Запалювати смолоскипи було небезпечно.
- Скажи мені, Ельф, як у вас уживаються релігія, тобто віра в Іісуса Христа, та магія? – спитав мене Леон після довгого мовчання.
- А що тобі не зрозуміло?
- Ну як що? Твою матінку Фріду, та й тебе, напевно, в Середні віки вже б спалили на вогнищі, як відьом. В Тевтонії немає інквізиції?
- Яка інквізиція, Лео? Це було давно. Ми живемо в сучасній Тевтонії ХХІ століття! Те, що ти називаєш магією і чаклунством, насправді – нові знання в реальному житті. Ви ж не вважаєте свої комп’ютери магією?
- Звичайно ж ні! Наукові відкриття в дії!
- І я про те ж! Просто відкриття в наших світах були різні. В чомусь ви нас випередили, в чомусь – ми вас.
- А чотирикрилі коні?
- А ваші літаки?
- Досягнення науки…
- А з конями все ще простіше. Знаєш, Лео, стародавні греки казали: «Життя не таке просте, як здається, воно ще простіше»… За наказом німецького імператора Фрідріха Барбароси летючих коників було вивезено з Палестини під час Третього хрестового походу. Коні вже були такими. Якщо це і магія, то дуже стародавня.
- А чому ж тоді вони невідомі всім?
- У вас невідомі, - уточнила я. – А у нас… У нас вони теж довго були таємницею.
- Ні, такі великі тварини не можуть літати!
- А літаки можуть?
- Літаки можуть, а великі тварини – ні!
- І дракони, по-твоєму, не можуть літати?! – я почала заводитися.
- У вас і дракони є? І вони літають? – Леон навіть зупинився. – А їх звідки вивезли?
- З острова Комодо!
- Комоданські дракони? То ж варани! І вони без крил!
- Були без крил. Наші вчені-селекціонери вивели породу з крильми. В Тевтонії ця наука дуже вперед пішла. Ось так, хлопче! Над орлами-велетнями теж багато попрацювали, щоб вони були такими, як ти їх бачив.
- А я думав, що селекціонери над мишами і павучками експериментують.
- Цей напрям також є. В стані розробки виведення бойових велетенських тарантулів і скорпіонів.
- Ти жартуєш?
- Ні…
- Який жах! Вони тут не бігають степом? В мене арахнофобія!
- Ще ні! Я ж сказала – в стані розробки!
- Зрозумів! Ельф, поясни мені ще дещо: чому острів Комодо ти знаєш, а цілі материки не знаєш?
- Ти про що?
- Про Америку!
- Не знаю! А де вона?
- Її відкрив Христофор Колумб більш ніж 500 років тому. Раніше її називали Новим світом.
- А! Так це ж Коламбія! Вона і названа на честь мореплавця, який її відкрив. Північна і Південна Коламбія!
- З глузду з’їхати можна.
- Не треба!
- Слухай, Ельф, а чому я розумію тебе без перекладача? – раптом запитав мене Леон і знову від подиву зупинився.
Публікується поза конкурсом.
Ілюстративне фото (меч Зігфріда) додане редакцією проекту.