Агент команди Teutonia Delenda Est Ельфіка:
- Моя сестра загинула? Ні-ні! Цього просто не може бути! Я без неї не можу повернутись додому. Що я скажу батькам? Що втягнув її в небезпечну пригоду і не вберіг?! – Леон скочив на ноги і від переживань став міряти кімнату туди-сюди.
- Я не сказав, що вона загинула, - відповів Ульріх Хоробрий. – Я вважаю, що дівчина жива, але вона не в Тевтонії.
- А де ж тоді?
- В Скіфії…
- Як таке можливо, батьку? – не втрималась я і втрутилась в розмову.
- Ти побувала в Білому світі, доню. Як ти туди потрапила?
- Через портал…
- Вірно! Ти щойно сама сказала, що повідкривалися портали. Їх багато, вони з’єднують Тевтонію з Білим світом, Тевтонію зі Скіфією, доведений факт. Найбільші портали – ті величезні труби, що висмоктують енергію нашої країни.
- Труби – теж портали?
- Так! Найголовніша та, що біля Золотої Могили… Дітмаре! - знову гукнув дозорного батько. – Приведи в штаб розвідника, що був сьогодні із загоном примарних біля Марієнбургу!
Через кілька хвилин молодий воїн вже стояв посеред штабної кімнати.
- Якобе, розкажи ще раз, що сталося із загоном Адариса!
- Слухаюсь, гер командор! Ось як було… Вже смеркалось, коли ми під’їхали до стародавнього пагорбу, Золотої Могили. Було тихо… І раптом піднявся дуже сильний вітер, такий сильний, що валив людей разом з конями на землю, рухатись далі не було ніякої можливості. Ми зупинились, коні жалібно іржали, тупцюючи на місці, люди кричали, тільки від ревіння вітру нічого не було чутно. Зненацька ми побачили, як велетенська труба біля Могили нахилилась в наш бік, загуділа так, немов би засурмили в роги сто герольдів одразу, із неї виплигнув стовп смерчу і став крутитись, затягуючи всередину все, що було поряд… «Назад, всім назад!» - закричав Адарис, але було пізно. Більше половини загону, ті, що були попереду, потрапили в цей пекельний вихор, а потім були засмоктані в велетенську чорну трубу. Потім вітер ущухнув так само раптово, як і розпочався… Ті, хто залишився, вже нічого не могли зробити…
- Матінко Божа! - прошепотіла я. - Який жах!
- Ви думаєте, їх засмоктало в Скіфію? – на відміну від мене, Леон сприйняв розповідь дозорного більш тверезо, без паніки. – Це зробив Данкварт?
- Справа рук Рагіма або його магії! Я думаю, що мерзенний чаклун відправив загін Адариса в Скіфію, бо скіфський вождь перестав підкорятися і хотів перейти на бік Опору, - впевнено заявив Ульріх Хоробрий.
- Отже, Катя потрапила в давню Скіфію разом із скіфами, - задумливо промовив Леон. – Це не дуже добре, вірно?
- Адарис дівчину не скривдить, а от Рагім… Він може її полонити, зачарувати, принести в жертву, відправити в тевтонську в’язницю. Він десь там, між світами ховається, в тій трубі біля стародавньої могили в нього справжнє лігво. Щоб повернути Катріну, треба врятувати Тевтонію, тобто ліквідувати чужинського чаклуна-демона і знищити його пекельні труби.
- Як ти можеш знати це, батечку?
- П’ять років тому я пережив таку ж пригоду, люба!
- Ти перебував весь цей час у скіфському полоні?
- Я був п’ять років в Скіфії з милості Рагіма, - уточнив батько. – Але це не означає, що ми повинні чекати так довго для повернення дівчини. Для подолання чаклуна треба з власної волі потрапити… в велетенську трубу!
- Самим стрибнути в пащу Ваала? – жахнулась я.
- Саме так, доню! Саме так… Я розповім все, що знаю…
І він розповів...
...Захоплення Тевтонії п’ять років тому Ульріх Хоробрий, за його власними словами, буквально проспав. В той день він ліг відпочивати під ранок, бо тільки вночі повернувся зі сходу країни, де як завжди було неспокійно.
Темні степові кочовики кілька разів намагалися перейти тевтонський кордон. Прокинувся від того, що його з силою трясла за плечі Фріда:
- Ульріху, чоловіче мій любий, прокидайся! Прийшла страшна біда! Вороги в Тевтонії!
Він скочив з ложа, схопився за меч, але дружина тицьнула йому в обличчя своє чарівне Дзеркало Перебігу подій. Ульріх Хоробрий побачив чужих людей біля імператора Оттона ІІІ, огрядного лицаря в чорному вбранні і якогось миршавого старого, схожого на жебрака.
- Твій брат приймає гостей із заморських країн, - промовив він. – Що за переполох, Фрідо?
- Дивись! Дивись уважно, чоловіче! Нікого не впізнаєш? То твої найстрашніші вороги і вороги Тевтонії! – жінка була смертельно налякана.
Ульріх хотів заспокоїти дружину, аж раптом побачив обличчя Чорного лицаря – то був Данкварт, його найлютіший ворог! Він в Тевтонії? Біля трону імператора?! Повна маячня!
Вперше вони зіткнулись 8 років тому на 38-му лицарському турнірі в Парижі. Французький король Людовік ХХІІ, який того року приймав міжнародний турнір кращих воїнів світу і був його упорядником, запросив Ульріха Хороброго з дружиною, тевтонською принцесою Фрідою, бути почесними гостями. Ульріх вперше за багато років не приймав участь в змаганнях, віддавши право вибороти титул найкращих більш молодим лицарям.
Це сталося перед самим початком турніру. Йшли останні приготування перед змаганнями і на арені ристалища ще метушились люди. Ульріх і Фріда зайняли почесні місця в королівській ложі поряд з Людовіком ХХІІ і королевою Франческою Італійською. До королівської ложі раптом під’їхала група вершників – огрядний лицар в багатому чорному вбранні і його свита – зброєносці і охоронці. На грудях лицаря золотом був вишитий девіз, який привертав увагу не тільки тим що він дуже добре виділявся на чорному фоні, а й чудернацьким для лицарського середовища змістом: «Зберу скарби світу!»
- Що за новоспечений Крез*? – дратівливо спитав король Франції. – Не дуже благородний девіз для лицаря! Він займається комерцією?
- Це Данкварт із Фландрії, сір! – доповів хтось із свити короля. – Про його багатство складають легенди. Говорять, що в його замку є цілі кімнати, завалені золотом, коштовностями і стародавніми артефактами.
- То він багатший за королівські родини? Поганий смак, як на мене!
Тим часом Данкварт зняв шляпу і вклонився Людовіку ХХІІ:
- Моє шанування, ваша величносте!
- Що означає твій девіз, лицарю? Ти знаєш, де заховані скарби? То може поділишся із королем?
- Залюбки, ваша величносте!.. Якщо віддасте мені красуню, що сидить зліва від вас, - і Данкварт зухвало вказав на Фріду.
- Пресвятий Боже! – скрикнула приголомшена красуня.
- Яке нахабство! Я не дозволю ображати моїх гостей! Охорона! Арештувати його!
- Ваша величносте, цей негідник образив мою дружину! – схопився з крісла Ульріх Хоробрий. – Я викликаю тебе на двобій, нікчемний пес! – і лицарська рукавичка полетіла під ноги коню Данкварта.
На декілька секунд всі навкруги завмерли.
- Подай мені рукавичку! – нарешті наказав лицар зброєносцю. Той зіскочив з коня, підняв рукавицю і мовчки віддав своєму пану. – Я приймаю твій виклик, Ульріху Хоробрий.
- Готуйся до смерті!
- Побачимо! – засміявся Данкварт, повернув коня і поскакав до виїзду з ристалища. – Зустрінемося в бою! – за ним понеслись його численні охоронці.
* Крез – цар Лідії (царство в Малій Азії), ще в стародавній Греції його ім’я стало загальним для позначення дуже багатих людей. За Геродотом володів незліченними скарбами.
Публікується поза конкурсом.
Ілюстративне зображення додане редакцією проекту.