Агент команди Teutonia Delenda Est Ельфіка продовжує розповідь про свої пригоди у "Білому світі". Якщо ви раптом пропустили першу та другу й третю частини її історії – слід неодмінно ознайомитися з ними!
Привіт, мої білосвітські друзі! Це Ельфіка.
В мене є деякі думки.
Я зрозуміла, що мати чарівний плащ-невидимку це і добре і погано водночас. Під ним добре ховатись від прислужників імператора, проникати в будь-яку потрібну будівлю, але, якщо відволіктись, можна потрапити в халепу – тебе або штовхнуть, або роздавлять, тому, що для оточуючих ти фактично не існуєш... Це перша невесела думка. А також невидимці майже неможливо зустріти справжніх друзів – це друга. А третє – щоб виконати надважке завдання, яке я перед собою поставила, треба спілкуватися з представниками Білого світу і робити це краще в одязі, в який одягаються місцеві мешканці, яким би чудернацьким він мені не здавався!
Я стояла в плащі-невидимці перед величезними скляними вікнами крамниці жіночого одягу, схожій на салон фрау Гретхель із швацького кварталу Марієнбурга і розглядала великих ляльок із сумними очима в потворних сукнях, які я за власним бажанням ніколи б не одягнула. Нещасні дівчата Херсонбургу! Але вибору у мене, здається не було – чого не зробиш заради спасіння світу! Я важко зітхнула і сміливо ступила в двері крамниці слідом за двома дівчатами у коротеньких штанцях, які в Тевтоніїї навіть пажі не носили б.
Всередині крамниці одяг був не тільки на ляльках, він висів на якихось пристроях всюди у великій залі. Я навіть розгубилась.
- Дивись, яка прикольна спідничка! – заявила одна з дівчат, звертаючись до подруги. – Хлопчики штабелями складуться, якщо я в ній з’явлюсь в клубі!
- Яд! – сказала подруга. – Бери! Будеш королевою!
- Окей, зараз приміряю. Якщо не куплю, то хоч селфі зроблю!
Я заворожено дивилась на шматочок зморщеної тканини, яку дівчина назвала спідницею і уявила собі тевтонську королеву в такому вбранні. Тут не тільки якісь хлопчаки, а весь імператорський двір без всякого "яду" помер би від жаху!
Замість дівчат до мене підішли жінка і дівчинка, обидві стрункі і світлокосі, схожі одна на одну.
- Ця сукня тобі пасуватиме, доню! – поважно сказала жінка, вказуючи на сіро-буро-малинове неподобство.
- Ма, ти жартуєш? Я не стану носити цей мішок! – завередувала мала.
Молодець, я з нею згодна – справжнісінький мішок! Тевтонці тебе розуміють!
- Мамусь, я б хотіла цей сарафанчик! – дівчина спинилась біля ще одного яскравого коротенького мішечка з мотузками замість рукавів.
- Ой, ні! Він занадто зухвалий, як для твого віку!
- Ну, мамусечко, ну будь-ласочка! - заскиглила мала, благаючи матір купити їй наряд. - Будь-ласочка, будь-ласочка, будь-ласочка!!!
«Ні, дівчино, я в тобі помилилась! Тевтонці тебе не зрозуміли б!» - я потихеньку відійшла від них, вибрала сукню для себе доволі довгу з широкими рукавами і рюшами і сховала її під плащем.
Тепер в мене була перша справжня білосвітська сукня. Нарешті я зможу ходити вулицями Херсонбургу без плаща, загубившись в натовпі! І щоб ніхто не зміг би навіть подумати, що Тевтонська принцеса може бути крадійкою, я перед виходом із крамниці поклала на стіл дівчини, що за всім тут слідкувала, два золотих тевтонських гульдена! Як тільки монети вислизнули з-під плаща і опинились на столі, вони миттєво стали видимими.
У продавчині обличчя витягнулось від здивування, вона заклякла на місці і не могла відвести очей від золотих монет, що горіли нереальним блиском при світлі яскравих білосвітських свічок. Я на мить замислилась і поклала на стіл ще один золотий гульден. Скориставшись збентеженням дівчини, я тихо вислизнула з дверей крамниці і вслід мені весело задзеленчали дверні дзвіночки.
Нараховано балів за виконане завдання: 30 балів.
[10|10 – літературна якість тексту]
[10|10 – відповідність внутрішній логіці світу]
[10|10 – розширення знань про світ Тевтонії]
Фото є ілюстративним і не належить жодній з існуючих херсонських крамниць.