Перейти до основного вмісту

Ельфіка – "Щоденник тевтоніанки в Херсонбурзі. Частина ХІІ" (текст)


Агент команди Teutonia Delenda Est Ельфіка:


Відбігши лісовою галявиною на деяку відстань від того, що мало бути келією брата Бернанда, ми мовчки розглядали велике розкішне біле шатро, перед яким маяли на увіткнутих  в землю довгих списах кінські хвости-бунчуки. Диво якесь! Це було те саме місце, де жив відлюдник! Скільки разів я бувала раніше в цьому лісочку…

Тільки от келії більше не було. Замість маленького обмазаного глиною будиночка, критого очеретом стояло  якесь чудернацьке шатро, зовсім не схожі на ті, що ставили лицарі, коли влаштовували в степу бойові турніри.

– Меч Зігфріда! Він залишився в шатрі! – першою порушила мовчанку Катріна.

– Це не Бальмунг! Занадто короткий, – впевнено відказала я, відмахнувшись від дівчини. Чи можна з чимось сплутати легендарний меч непереможного героя!

– Я знаю, що це за меч! Я зараз! – зненацька проказав Леон і кинувся до шатра.

– Не йди, Лео! Послухай мене! Цей мужик тебе вб’є! – дівчина намагалась затримати брата, але марно.

– Він не справжній, мала, він – картина! – загадково посміхнувся Леон і зник в шатрі.

Я вся напружилась, бо готувалась в будь-який момент кинутись на допомогу. Але все було тихо і спокійно. Леон повернувся швидко, із дурнуватою посмішкою на вустах, в одній руці – меч, в другій – коштовні чорні піхви, оздоблені золотом. Меч теж був непростий! Короткий, двогострий, з золотим руків’ям у вигляді оленя, що летить…

– Чоловік повинен мати зброю! – безапеляційно заявив хлопець і раптом як скажений підскочив і несамовито заволав: – Я – вождь! За мною, мої вірні воїни! Переможемо всіх ворогів! Нехай  Арес нам допоможе!

Він розмахував мечем так близько від нас, що ми з Катріною ледве встигли відскочити в сторону. Що за дикунство?

Я вихопила кинджал (не питайте, де я його взяла! Я ж у себе вдома! Чи може ні?) і вправно з його допомогою вибила  меч з рук Леона. Меч відлетів у траву.

– Обережно, хлопче! То ж бойова зброя! Ти, я бачу, в своєму азарті ладен нас з Катріноюпокришити як капусту!

– Навіщо, Ельф? – в очах хлопця промайнув розпач, він підняв меч, вклав його в піхви і голосно зітхнув.

– Тобі скільки рочків, Лео? Наше становище кричуще складне, а ти гратися надумав, нерозумне дитятко! – Я навмисно глузувала з нього, щоб привести до тями.

Його погляд став більш свідомий, він сказав, уважно дивлячись мені в обличчя:

– Признайся, Ельф, щось не так в Данському королівстві…

– «Чи бути, чи не бути — ось питання».Знаєшся на Шекспірі? – я продовжувала кепкувати з хлопця. Теж мені, розумник!

– А ти?

– А я – сучасна освічена принцеса. Ти забув? В мене були кращі вчителі Європи!

– Похвально!

Він теж глузує?!!

– Я читала не тільки Пісню про нібелунгів і легенди про короля Артура, я вивчала твори Петрарки, Данте, Томаса Мора, Омара Хайяма… Я вільно володію німецькою, англійською, франкською, італійською… Я знаю сарацинську! – я не могла стриматись, мені дуже хотілось поставити на місце цього білосвітського бовдура!

– Стоп! Ну тебе понесло, мала! Зараз всі голосно аплодують і стають на коліна перед принцесою-професоркою! – глузливо сказав хлопець.

То це він мене на місце ставить? Як там вони кажуть в Білому світі? «Прикольно!» Ніколи нам сперечатись! Я уважно глянула на Лео і тихо проказала:

– Так, щось зовсім не те коїться в Данському королівстві! Замість ось цього неподобства, – я швиденько вказала на повстяне шатро, – повинна бути келія брата Бернарда. Вона завжди тут стояла, виходячи дверми на лісову галявину…

– А це – не Бальмунг, маєш рацію! – хлопець підняв догори піхви з мечем. – Це – скіфський акінак!

– Звідки знаєш, Лео? – спитала Катріна.

– В музеї бачив.

– І звідки тут скіфи?

– А звідки Тевтонія? – відповів він питанням на питання.

Їх діалог перервав дивний звук, що швидко наростав. То був бойовий клич…

На протилежному боці великої галявини спочатку з’явилось біле марево, а коли воно стало розвіюватись, ми побачили, як сивим полиново-ковиловим морем південного степу летить загін бородатих вершників в чорних гостроверхих башликах, одягнених в шкіряні штани та повстяні куртки. В руках – довгі списи, на боках – горити з луками і стрілами та короткі мечі в піхвах.

– Скіфи, – зачаровано видихнув Леон.

– Примарні воїни Данкварта! – із жахом прошепотіла я.

Нараховано балів: 30 балів.
[10|10 – літературна якість тексту]
[10|10 – відповідність внутрішній логіці світу]
[10|10 – розширення знань про світ Тевтонії]

Популярні дописи з цього блогу

тевтонія: все про новий світ

Даргана – "Невидимий кіт" (фото + текст)