Агент команди Teutonia Delenda Est Ельфіка:
Відбігши лісовою галявиною на деяку відстань від того, що мало бути келією брата Бернанда, ми мовчки розглядали велике розкішне біле шатро, перед яким маяли на увіткнутих в землю довгих списах кінські хвости-бунчуки. Диво якесь! Це було те саме місце, де жив відлюдник! Скільки разів я бувала раніше в цьому лісочку…
Тільки от келії більше не було. Замість маленького обмазаного глиною будиночка, критого очеретом стояло якесь чудернацьке шатро, зовсім не схожі на ті, що ставили лицарі, коли влаштовували в степу бойові турніри.
– Меч Зігфріда! Він залишився в шатрі! – першою порушила мовчанку Катріна.
– Це не Бальмунг! Занадто короткий, – впевнено відказала я, відмахнувшись від дівчини. Чи можна з чимось сплутати легендарний меч непереможного героя!
– Я знаю, що це за меч! Я зараз! – зненацька проказав Леон і кинувся до шатра.
– Не йди, Лео! Послухай мене! Цей мужик тебе вб’є! – дівчина намагалась затримати брата, але марно.
– Він не справжній, мала, він – картина! – загадково посміхнувся Леон і зник в шатрі.
Я вся напружилась, бо готувалась в будь-який момент кинутись на допомогу. Але все було тихо і спокійно. Леон повернувся швидко, із дурнуватою посмішкою на вустах, в одній руці – меч, в другій – коштовні чорні піхви, оздоблені золотом. Меч теж був непростий! Короткий, двогострий, з золотим руків’ям у вигляді оленя, що летить…
– Чоловік повинен мати зброю! – безапеляційно заявив хлопець і раптом як скажений підскочив і несамовито заволав: – Я – вождь! За мною, мої вірні воїни! Переможемо всіх ворогів! Нехай Арес нам допоможе!
Він розмахував мечем так близько від нас, що ми з Катріною ледве встигли відскочити в сторону. Що за дикунство?
Я вихопила кинджал (не питайте, де я його взяла! Я ж у себе вдома! Чи може ні?) і вправно з його допомогою вибила меч з рук Леона. Меч відлетів у траву.
– Обережно, хлопче! То ж бойова зброя! Ти, я бачу, в своєму азарті ладен нас з Катріноюпокришити як капусту!
– Навіщо, Ельф? – в очах хлопця промайнув розпач, він підняв меч, вклав його в піхви і голосно зітхнув.
– Тобі скільки рочків, Лео? Наше становище кричуще складне, а ти гратися надумав, нерозумне дитятко! – Я навмисно глузувала з нього, щоб привести до тями.
Його погляд став більш свідомий, він сказав, уважно дивлячись мені в обличчя:
– Признайся, Ельф, щось не так в Данському королівстві…
– «Чи бути, чи не бути — ось питання».Знаєшся на Шекспірі? – я продовжувала кепкувати з хлопця. Теж мені, розумник!
– А ти?
– А я – сучасна освічена принцеса. Ти забув? В мене були кращі вчителі Європи!
– Похвально!
Він теж глузує?!!
– Я читала не тільки Пісню про нібелунгів і легенди про короля Артура, я вивчала твори Петрарки, Данте, Томаса Мора, Омара Хайяма… Я вільно володію німецькою, англійською, франкською, італійською… Я знаю сарацинську! – я не могла стриматись, мені дуже хотілось поставити на місце цього білосвітського бовдура!
– Стоп! Ну тебе понесло, мала! Зараз всі голосно аплодують і стають на коліна перед принцесою-професоркою! – глузливо сказав хлопець.
То це він мене на місце ставить? Як там вони кажуть в Білому світі? «Прикольно!» Ніколи нам сперечатись! Я уважно глянула на Лео і тихо проказала:
– Так, щось зовсім не те коїться в Данському королівстві! Замість ось цього неподобства, – я швиденько вказала на повстяне шатро, – повинна бути келія брата Бернарда. Вона завжди тут стояла, виходячи дверми на лісову галявину…
– А це – не Бальмунг, маєш рацію! – хлопець підняв догори піхви з мечем. – Це – скіфський акінак!
– Звідки знаєш, Лео? – спитала Катріна.
– В музеї бачив.
– І звідки тут скіфи?
– А звідки Тевтонія? – відповів він питанням на питання.
Їх діалог перервав дивний звук, що швидко наростав. То був бойовий клич…
На протилежному боці великої галявини спочатку з’явилось біле марево, а коли воно стало розвіюватись, ми побачили, як сивим полиново-ковиловим морем південного степу летить загін бородатих вершників в чорних гостроверхих башликах, одягнених в шкіряні штани та повстяні куртки. В руках – довгі списи, на боках – горити з луками і стрілами та короткі мечі в піхвах.
– Скіфи, – зачаровано видихнув Леон.
– Примарні воїни Данкварта! – із жахом прошепотіла я.
Нараховано балів: 30 балів.
[10|10 – літературна якість тексту]
[10|10 – відповідність внутрішній логіці світу]
[10|10 – розширення знань про світ Тевтонії]