Агент команди Teutonia Delenda Est Ельфіка продовжує розповідь про свої пригоди у "Білому світі". Якщо ви раптом пропустили першу, другу й третю та четверту частини її історії – слід неодмінно ознайомитися з ними!
Привіт, друзі! Це Ельфіка, і я розповім вам, що трапилось далі.
Перевдягнутися в нове вбрання мені не вдалось тому, що щоб розшнурувати сукню мені була потрібна моя вірна покоївка Хільда. Ось тому я досі в плащі-невидимці. Для переміщення в Херсонбурзі я більше не намагалась їздити в білосвітських каретах (одного разу вистачило), для цього в мене є чарівний матусин прилад – телепортик. Він діє без перешкод на невеликих відстанях. На жаль, не можу викликати із Тевтонії свого улюбленого чотирикрилого коня, бо не знаю, як зробити його невидимим. А це, згодьтесь, велика проблема!
Я маю бути відповідальною – не можуть літати білосвітським небом коні, дракони та орли-велетні з Тевтонії. Треба зберігати баланс між світами! Навіть моє перебування тут не бажане, та того вимагають обставини.
На пошуки місця, в якому схована книга Великого магістра, пішло немало часу. Мати розповідала мені, що бібліотека знаходиться в великому білокам’яному будинку з мармуровими сходами і скляними дверима. Щоб телепортик переніс вас в потрібне місце, необхідно знати або точні географічні координати, або мати точний опис, або точну назву... Ох я і намучилась! Бібліотек багато – і все не ті, що треба.
І ось нарешті я стою перед нею – я відчуваю! Сходи мармурові є, білі скляні двері, рожево-жовтим кольором пофарбовані стіни навколо входу... Мені подобається! Легке поколювання в грудях та гаряче в руці, що тримає телепортик, як і казала мати...
Тут із дверей бібліотеки випорхнула дівчина приблизно мого віку. Довге темне волосся, великі зелені очі. Не така красуня, як я, але гарненька. Вона збігла сходами, посміхнулась, розвернула якийсь яскравий папірець, поклала до рота щось схоже на цукрову кульку, зім’яла папірець і кинула його... прямо мені в обличчя.
– Де тебе виховували, люба! – не стрималась я.
– Що це? – дівчина зупинилась. – Всевидяче око моєї матусі?
– Гірше, мала! Це караючий перст Долі! – я схопила її за пасмо волосся і легенько смикнула.
– Ой! Не зрозуміла! – дівчина насупилась і стала підозріло озиратися навкруги.
«Згодом зрозумієш» - подумала я, а уголос сказала дуже чемно:
– Допоможи мені, білосвітська незнайомко!
– Це жарт?!
– Ні! – рішуче відповіла я і підняла плащ-невидимку настільки, щоб дівчина на мить побачила казкову красуню в золотій сукні.
- Оце так глюк! Мабудь забагато читала! – незнайомка відсахнулась від мене, як від хворої на проказу.
Мій перекладач затнувся на слові «глюк», тому я не дуже впевнено промовила:
– Мені потрібні друзі в Білому світі, розумієш?
Дівчина мовчала, тільки кліпала довгими віями, тоді я додала:
– Я заплачу золотими гульденами!
– Друзів не купують! – сердито відрізала вона. – Ти привид?
– Сама ти привид! - обурилась я (щоб мене порівнювали з примарними воїнами і іншими гидкими потворами!). – Я така ж людина, як і ти!
– Жартуєш, дівчинко! В мене золотих суконь немає!
– Схоже, в тебе ніяких суконь немає, - я роздратовано зміряла поглядом її вузенькі штани. – Послухай, тут людей забагато, треба знайти тихе місце і поговорити! Я – з Тевтонії!
– Тоді я – з Марса!
– А я думала, ти з Херсонбурга...
– О! – дівчина закотила очі. – Проїхали!
– Куди?
– Цирк на дроті! Таке і не насниться! – незнайомка нервово засміялась. – Добре, будемо вважати, що я не зовсім з глузду з’їхала. Гайда до мене додому! Батьків зараз немає, брат в коледжі. От вдома і поговоримо, з якої ти країни...
– Я ж тобі сказала – з Тевтонії!
– Ага, або з дешевого театру, "Девід Копперфілд" в золотій сукні!
Я майже нічого не зрозуміла, але мовчки пішла слідом за незнайомкою.
Нараховано балів за виконане завдання: 30 балів.
[10|10 – літературна якість тексту]
[10|10 – відповідність внутрішній логіці світу]
[10|10 – розширення знань про світ Тевтонії]
На фото зображено Центральну бібліотеку ім. Лесі Українки (Херсон).